Среда, 21.11.2018, 13:27
Вітаю Вас, Гість
Головна » 2018 » Февраль » 18 » Тернопільська казка
21:03
Тернопільська казка

І ось момент оцей настав,
Коли усе сміється й плаче,
І на папері написав Свої думки,
й ожив неначе.
ЛітКлуб «Момент Слова»

   Тернопіль – це не лише цікавий екскурсійний центр чи рідна домівка для тернопільчан, а ще й неповторне містечко, в якому кожен дюйм наповнений історією і манить своєю величністю, заманює прямісінько в тенета і гарячим, палким променем цікавості обпікає серце, залишаючи в ньому спогад за спогадом, наповнюючи тіло ендорфінами, а мозок – картинами з минулого.

   Отже, спершу, щоб почати мою розповідь про нашу мандрівку, поринемо  на кількасот років назад, коли місто, яке ми знаємо і любимо, ще не існувало на карті, а замість величних споруд було невеличке поселення.

   Одна із версій утворення назви Тернопіль захована у легенді про трагічну долю двох закоханих сердець, яким не судилося бути разом – Поля і Терну. Та чи можна вбити кохання? Звісно, що ні. Після смерті закоханих поховали разом, а те місце з того часу почали називати – Тернополем.

   За другою, версією місто заснував Ян Тарновський у 1540 р. і назвав на честь свого роду Тарновських у поєднані з грецьким словом "поліс", тобто місто. До речі, до 1944 року місто іменували Тарнополем.

   Також можливе і походження від слів «терен» і «поле», тобто –  "степ, який заріс терном" – саме на такій місцевості в 1540 році закладена фортеця, біля якої виросло це місто. Кожна з цих оповідей зачаровує і дає зрозуміти, що все навколо має історію, яку можна почути, побачити чи навіть, вдихнувши запах,  вмить перенестися на сотні років назад.

   У Тернополі щодня буває вдосталь туристів, і ми, група ЛітКлубівців, на чолі із Савчином Р.О., не стали винятком. Дорогою слухали  захоплюючі історії та легенди, які нам розповідав Роман Олегович. Після часу, проведеного в транспорті, хочеться трішки розім’ятися, а тому ми і попрямували в ТЦ «Подоляни» на ковзанку. Така невеличка ділянка, покрита льодом, ніби звична річ, а дарує стільки щастя, позитиву і сміху, що, напевно, не зміг би принести жоден дорогий подарунок (варто зазначити, що все ж таки щастя у простих речах).

   Ступаючи на лід, невпевнено і боязко ми зробили перші кроки (якщо це так можна назвати). Багато хто з нас був на ковзанці вперше, і тому всі побоювалися, проте дружня підтримка й теплі слова підбадьорювали. Довго стояти осторонь не довелось, і вже за кілька хвилин ковзанка підкорилася нам, і неможливе, на перший погляд, стало цілком можливим. Море емоцій, позитиву і дзвінкий сміх – саме так закінчився перший пункт нашої мандрівки.

   Не встигли ми оговтатись від ковзанки, як вже опинилися біля Тернопільського замку. Символ Тернополя також відомий як найстаріша будівля міста. Це фортифікаційна споруда - пам'ятка архітектури національного значення. Слідкуючи за палацом, ми час від часу ловили на собі його погляди, нерухомі і кам’яні, які ніби показували, яку силу він у собі приховує, скільки нападів та погромів переніс. Одразу поблизу замку заховане під шаром льоду і снігу, сонне крижане Тернопільське озеро, або, як ще його називають, - туристичне серце міста. Водоймище було штучно побудоване на заплаві річки Серет, як додатковий захист фортеці. Пройтися там – це як побувати у справжній казці, милуючись нескінченністю озера і чарівністю його вод.

  Ось ми уже прямуємо до Острова Закоханих. Острівок насипаний за 30 метрів від набережної парку, на Тернопільському ставку. На нього можна потрапити через місток. На острівку є альтанка закоханих. Саме на цьому острові, слідуючи легенді про створення назви міста, залишилися душі Поля і Терни. Існує одна цікава традиція: якщо дивитися в води озера навколо острова з коханою людиною, можна побачити ваше майбутнє.

   Легенду за легендою сприймав наш мозок, а ноги вели далі, до наступних не менш цікавих місць. І одним із цих пунктів на нашій мапі, був парк ім. Т.Г.Шевченка. Ця затишна місцина із чарівною зимовою атмосферою нині являє собою зону замку, розбиту на дві частини: північна з круглим фонтаном і двома штучними островами і південну, звану “Підзамче”, з геометричним плануванням доріжок, вздовж яких встановлені статуї сучасних майстрів. До того ж, для ще більшої зручності, в парку є Wi-Fi, тож ви можете поділитися своїми враженнями безпосередньо в соціальних мережах, що ми із задоволенням і зробили.

   Наповнені інформацією із присмаком задоволення, ми дружно попрямували на найголовнішу подію цього прекрасного дня - ЛітЗустріч у Бункермузі. Тільки ступиш на поріг закладу - все тіло пронизує подих давнини, розкоші в поєднанні із сучасністю. Заклад, побудований у класичному стилі, прийме тебе із всією своєю гостинністю і привітністю. Перед тим як наповнити свої вуха проникливими звуками поезії, ми вирішили випити смачного чаю, щоб зігрітися після насиченої та чималої екскурсії.

   На закінчення дня відвідали літературний вечір. Чесно кажучи, такого надихаючого і вражаючого заходу я ще не відвідувала. Отже, що таке ЛітЗустріч? В першу чергу – це проект, покликаний створити платформу для комунікації між молодими українськими літераторами. Їх мета – зібрати на одній сцені максимально велику кількість представників різних регіонів. Це дає змогу глядачеві відчути, чим саме відрізняється літературна творчість певного регіону, а також – які культурні коди та цінності притаманні усім представниками нової літературної генерації. За спиною площі шести міст України: Київ, Дніпро, Харків, Львів, Одеса, Чернівці.

   Сучасна поезія у поєднанні з щирістю і водночас простотою людей, які її зачитували, наче вогнем пропалювала наші серця, пробиралася мурашками під шкіру, до самих кісток. Відвертість у кожному реченні давала волю почуттям, досі ще невідомим мені, і запалювала всередині вогонь невіданої сили - вогонь натхнення. Важливо зазначити, що зустріч проводилася у арт-галереї (безпосередньо у Бункермуз), де розташовувалася виставка картин вінницького художника - Миколи Сороки.

   

   Після такого вибуху вражень важко оговтатись і залишається хіба сісти і прожовувати кожнісіньке слово, смакуючи його солодкий і водночас гіркуватий присмак. Важко було знову думками повернутися до реальності. Стомлені і щасливі, ми сіли в автомобіль. Ще деякий час всі сиділи мовчки, не знаючи, що сказати. А пізніше завелася дискусія і кожен ділився тим, що його найбільше вразило і запам’яталося. В той момент було так легко і спокійно на душі. Ми наче вдихнули ковток чистого повітря на повні груди. Люди, які були майже не знайомими, стали рідними.

   Один лише день докорінно змінив життя кожного з нас, допоміг по-новому поглянути на світ. Як шкода, що вже настав час прощатись. Розмова поступово стихає, але думки в голові не припиняють вирувати. Бувай, Тернополю! Ми сумуватимемо!

Ванесса Барвінська, П12

Переглядів: 194 | Додав: momentslova | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: