Среда, 22.11.2017, 00:22
Вітаю Вас, Гість
Головна » 2017 » Апрель » 19 » «Про ту, хто тоне у книжках»
08:28
«Про ту, хто тоне у книжках»

Ви любите читати?  Зупиняється час, коли заходите у книжковий? А коло вогнища, а на природі, можливо,  вночі під покривалом із ліхтариком, як у дитинстві ми тонули в казках, чи ви не тонули? Читаючи, відрізняєте реальність від фантастики, чи, можливо, ви надто любите казки, щоб надавати перевагу реальності?!

А вірші?! Що ви читаєте зараз у цьому житті? Кого любите? Чиїми цитатами живете?  Який автор живе у вас сьогодні, вчора, через рік?!

Знаєте, йдучи вулицею, часто люблю читати прозу,  не читаю будь-що  і будь-кого, читаю тих, хто живе в моїх стінах вже  довше  ніж просто століття.

Ніколи не закохувалась у вірші, здавалось це занадто "мильним", не для мене це було, хоча й сама періодично  пишу,  але не сьогодні.

Це або я скептично ставлюсь до такої творчості, або вона в родину не приймає.

Знаєте, на  що зазвичай звертаю увагу, коли в руки потрапляє книга із віршами?! І так, називайте мене банальною  і  в якійсь мірі легковажною, але так воно є. - На заголовки, це єдине, що в першу чергу мене цікавить.

Так от, знаю, що, може, нікому це не потрібно, але розкажу. Цих останні два місяці  були надто виснажливими. Ні, я не перепрацювалась, я просто розслабилась, а  для  моїх віршів і статей,  і взагалі для мене  "розслабитись" - це більш  ніж смертельно, тому маленька передісторія.

Довгий час не писала, часу не було, сил, натхнення, не було нічого стимулюючого навкруги (не в образу двійкам в журналі, хоч і не моїм J), що би привело мене у рух. Та недавно моя рудоволоса колега по журналістському гуртку  Олена Князь знайшла мене і ледь-ледь вмовила піти на інтерв'ю (не люблю цих голосних слів), вмовляла мене піти поговорити із талановитою бродівчанкою, жінкою, яка знається на словах, з жінкою, яка надає перевагу  усмішці, здавалось, навіть тоді, коли  час її не викликає. Чи кожен так зможе? Не знаю, як  місцеві із гуртожитку, та корінні бродівчани не вперше, мабуть, чують прізвище Антонишин.

Ну, значить, прийшли ми в район, де живе пані Світлана, обходили пару під’їздів, аж тоді знайшли потрібні двері.

Поштова скринька на них вже відрізнялась від усіх інших, і  аж тоді я зрозуміла, що не просто «відсиджусь», а нормально проведу наступні плюс-мінус дві години.

Двері  відчинились, банальне "Доброго дня", і тут мені запахло книжками. Не буду всього описувати, але скажу лиш одне: ця жінка  сподобалась мені одразу  з перших же слів. Її доброта  до мене була така необгрунтована, що я сама себе запитувала подумки: "Ти цього варта? ".

Хоча це вже не передісторія, а початок основної,  але продовжу: пані Світлана пригостила нас найсмачнішим чаєм, який тільки був на кухні. Гармонія нашої розмови злилась із чаюванням.

"Ти сидиш за столом із письменницею, не  розмовляй суржиком. Сядь рівно, не говори те, що думаєш, хоча б «фільтруй». Дивись у вічі, ні, стоп, перестань. Попробуй тільки сьорбнути, вдома вб'ю! Рівніше, рівніше сядь. Треба якесь питання поставити?! Божеее, не мовчи, говори вже будь-що, тільки фільтруй, фільтруй, дитино. Голосніше говори, тихіше, бо кричиш, лікті із столу. Боооже, Олено, нащо ти мене сюди приволокла, я вмираю як особистість. От, потім виговорюся, от потім поставлю..."-  щось таке було б схоже на мій короткий монолог, але ні. Я зовсім не переживала, відчула, що навпроти мене рідна за світоглядом  людина, і, знаєте, не для рядків пишу.

Чай був смачний. Ми говорили про все: і про студентське життя  факультету журналістики Київського держуніверситету ім. Т. Г. Шевченка, і про Київ, про Броди,  про вірші  - загалом, про все.

Чай ставав ще смачнішим. Світлана Володимирівна розказувала трохи про свою творчість , про прозу і не тільки ...

На сьогодні з-під пера відомої талановитої письменниці вийшло в світ шість книжок поезії і прози: «Янгол самотнього неба», «Запитання до вічності», «Знак Сізіфа», «Клавіри буднів», «Падіння скелі» та «Ображена трава».

Вернусь до почату, так от, страшенно фанатію від цих заголовків.

Захоплюючі  розмови зі Світланою Володимирівною зробили своє: час пройшов дуже швидко.  Я зауважила, що в пані Світлани дуже багато книжок, що  я страшенно люблю, сказала про це. А вона у відповідь, що вже  тоне  у книжках. Неодмінно, моя людина.

Ми й навіть забули, чого прийшли… Недавно світ побачив нову збірку Антонишин Світлани "Свіча До-Ля", через це в нас же можливість поспілкуватись, підточити свою журналістську майстерність, розширити кругозір, та хто зна, може, причин набагато більше ?!

До нової збірки сучасної української  поетеси,  яка є лауреатом Львівської обласної премії в галузі культури ім. М.Шашкевича і не тільки, увійшли твори, написані протягом  останніх десяти років.

Гортала якось сторінки і наткнулась на цикл – «кардіограми» - вірш "Зимова аритмія "…

Вам цікаво, чому я сіла за написання цієї, можливо, й безглуздої, але такої пізнавальної  статті?!

Прочитайте цей вірш, без зайвих слів, без  відлуння часу, без віддзеркалля спогадів і мрій, просто, коли буде навколо тиша, відкрийте і прочитайте .

Раджу взяти холодний чай, бо буде гаряче.

Камінська Н.

Переглядів: 115 | Додав: valdz | Рейтинг: 3.7/3
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *: